ЧОРНА ДОШКА

 

" - Їжте, - звелів батько. - Мені не треба.  Уже не допоможе, - тихо додав"

Україна, 1932 рік. Лесь щиро вірив у те, що писав у газеті про колективізацію та досягнення радянської влади - доки непобачив на власні очі, хто такі ці "куркулі", яких він викривав у своїх статтях, як виконуються плани держзаготівель, який голодний жах панує в українському селі... Нелюдська воля безжально прирекла на моторошну смерть мільойни людей, не зглянувшись на жінок і дітей.

Страшні видіння приходять до Сашка у снах. Висушені голодом жінка і маленькі діти зазирають йому в обличчя скляними очима, німотно благають про допомогу, простягають до нього руки...

Лесь Терновий, прадід Сашка, має що розповісти онуку процих людей. Бо він - один із них. Один з тих, хто вижив, пройшовши через пекло Голодомору 30-х років.

Минуло вже понад 90 років, але чи можна забути те, що стало частиною генетичної пам'яті? Всесвіт не терпить порожнечі, він потребує рівноваги в усьому: у світлі й темряві, у радощах і смутках, у добрі та злі, у ситості та в голоді. Кати і їхні нащадки теж можуть відчути наслідки вселенської рівноваги. І хтозна, чи не маряться їм у дивних розпорошених снах почорнілі українські матері з дрібними діточками-старченятами, - мертві, що простягають руки і припрошують: "Ходімо, у нас хлібчик є".