ЛЕГЕНДА ПРО СВОБОДУ

ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ (125 РОКІВ) РОМАНА ПАВЛОВИЧА ПРИДАТКЕВИЧА, УКРАЇНСЬКОГО КОМПОЗИТОРА, СКРИПАЛЯ, МУЗИКОЗНАВЦЯ, ПЕДАГОГА!
"... Ім’я Романа Придаткевича на батьківщині незаслужено малознане, хоча досить відоме в музичному світі США і Канади, тож його життєпис заслуговує особливої уваги . Він не був помітною фігурою в Галицькій Армії, але свідомо й без вагань став на захист молодої української держави у важкий для неї час. Згодом, уже в еміграції, тісно співпрацюючи з Михайлом Гайворонським , зробив вагомий внесок у розвиток та популяризацію України й української музики в західному світі.
Народився Роман Придаткевич 1 червня 1895 року в Живці під Краковом. Незабаром переїхав до Яворова, де його батько Павло, талановитий різьбяр та свідомий громадянин, дістав посаду управителя державної промислової школи, якою опікувався граф Іван Шептицький. Від батька син успадкував артистичну інтуїцію та патріотизм, які проніс через усе життя.
Батько, Павло Придаткевич походив із Старого Збаража. Був сином місцевого дяковчителя та внуком бургомістра Партики. Вивчитися Павлу допомогли родини відомих львівських українців: Барвінські, Шухевичі, Вахнянини.
У неповних чотири Роман уже грав на скрипці, а в неповних вісім йому аплодували в залах Львова й Перемишля. Після приватних уроків музики навчався у музичних закладах Львова та Відня. Як студент Музичного Інституту імені М. Лисенка у Львові, був звільнений від плати за навчання.
У столиці Галичини спільне зацікавлення музикою познайомить Романа з майбутніми композиторами Нестором Нижанківським і Михайлом Гайворонським. З Нестором поєднає дружба під час перебування Романа в Україні, знайомство з Михайлом переросте в міцну дружбу вже в еміграції.
1911 року директор Музичного Інституту Станислав Людкевич організував з обдарованої української молоді оркестр, до складу якого входили відомі згодом старшини УСС та ГА - Осип Букшований, Михайло Гайворонський, Гнат Колцуняк, Роман Ставничий, Олександр Пежанський. Роман Придаткевич в тім оркестрі був за концертмейстра.
Під час навчання у Львові, на запрошення батька Нестора о. Остапа Нижанківського, Роман дав сольний концерт у Стрию, а згодом ще один у складі струнного квартету, де вів партію першої скрипки, віолончелістом був Осип Букшований, а альтистом – майбутній поручник ГА Роман Рубінґер.
Щойно спалахнула Перша світова війна, Роман Придаткевич за прикладом своїх яворівських товаришів поїхав до Львова, щоб вступити до Легіону УСС. Він потрапив на санітарні курси при Народній Лічниці і був тимчасово приділений до сотні Дідушка. Ночувати ходив до свого приятеля Зіновія Лиська. Певного ранку, повернувшись до місця постою сотні, Роман нікого вже не застав – стрільці поспіхом виїхали до Стрия. Інтернований росіянами, Роман повернувся згодом до Яворова, а звідти виїхав до Відня для продовження студій в Музичній Академії.
У березні 1915 року однорічним добровольцем був зарахований до складу австрійської армії та як старшина кінноти перебув на італійському фронті всю війну . Намагаючись повернутися в Галичину, захворів на гостру форму грипу і три тижні перебував на лікуванні в шпиталю міста Лінц. На збірному пункті Галицької Армії в Стрию був призначений у званні поручника на посаду референта коней та обозів при Команді III корпусу.
У вільний від служби час, пізніми вечорами їздив зі своїм другом Нестором Нижанківським до його родини в село Завадів, де обидва вправлялися в техніці виконання класичної музики. Спільно з о. О.Нижанківським обговорювали завдання «служіння для розвитку української музики».

Під час першого відступу ГА в травні 1919 року Роман Придаткевич двічі випадково зустрівся з Михайлом Гайворонським . Згодом обидва давали концерти у складі Української Республіканської Капели під диригуванням визначного композитора О. Кошиця.
За Збручем Романа відкликали з ГА у розпорядження композитора Кирила Стеценка, щойно призначеного урядом УНР головноуповноваженим по організації народних хорів та капел.
Чекаючи на подальше призначення, Р. Придаткевич зі своїм другом і акомпаніатором Н. Нижанківським грають для широкої публіки в Кам’янці-Подільському та Вінниці.
За рекомендацією К. Стеценка в 1919-1921 роках Роман працював викладачем музики в Одеському університеті та музичним керівником Українського Театрального Інституту в Одесі. В січні 1922 року разом з дружиною-одеситкою Лідою, Р. Придаткевич виїхав до Відня.
Спершу давав концерти разом з Н.Нижанківським. Нужда змусила відіслати дружину до батьків у Яворів, проте сам Роман, часто голодуючи, далі вдосконалював мистецтво гри на скрипці. Зрештою він також повертається до батьківського дому і того ж 1922 року дає два концерти у Львові. На обидвох був присутній М. Гайворонський, щира, доброзичлива критика якого дала Роману творчу наснагу на багато років.
1922р. Р. Придаткевич продовжує музичні студії у Берліні, звідки наприкінці 1923 року прибув на еміграцію до далекого Нью-Йорку . Влітку наступного року доля знову звела його з Михайлом Гайворонським, і вже у вересні обидва засновують «Українську Консерваторію», куди залучають до праці талановитих музичних педагогів для навчання музики молоді українського походження. Самі на посаді директорів також невтомно працюють педагогами. Бажаючих осягнути та відшліфувати музичне мистецтво в «Українській Консерваторії» ставало дедалі більше, кількість учнів сягнула кількох сотень.
Трохи згодом, із-за протилежності характерів, творчі шляхи Р. Придаткевича і М. Гайворнського розійшлися. Михайло йде з «Української Консерваторії» та засновує власну музичну студію. Але вже незабаром їхня дружба назавжди відновилася через очні контакти, листування, довготривалі телефонні розмови за рахунок Гайворонського (свого часу сім’я Романа переживала фінансові труднощі). Михайло став хрещеним батьком для Романової дочки, відомої в майбутньому піаністки Ганни. Ганна дуже любила свого хрещеного батька , називала його «вуйком» і Михайло Гайворонський був чи не найближчою особою, якій вона могла звірюватися.
Забігаючи наперед, скажу, що про міцну дружбу сімей Придаткевичів і Гайворонських свідчить ще й такий факт. Якось Михайлова дружина Неоніла виграла велику суму грошей на «Ірляндських перегонах». Відразу Гайворонські переслали Придаткевичам значну суму з цих коштів для організації сольного концерту Романа. Цей концерт відбувся в листопаді 1941 року.
1930 року Р. Придаткевич з метою пропаганди української музики засновує ансамбль «Українське тріо», в якому сам виступає як скрипаль. У репертуарі ансамблю - твори українських композиторів, в тому числі власні та М. Гайворонського. Всі виступи «Українського тріо» отримували виключно схвальні відгуки американських рецензентів.
Напередодні Другої Світової війни Олег Ольжич від імені уряду Карпатської України запросив Р.Придаткевича на посаду організатора музичного життя, але цьому проектові не судилося здійснитися.
У 1944 – 1945 роках Р. Придаткевич був концертмейстром і заступником диригента Джільберт і Суліван Опера. 1946 року його запрошено на посаду надзвичайного професора Стейтового Університету в Морей, Кентакі.
У 1953 в Рочестерському університеті Р. Придаткевич захистив докторську дисертацію на тему «Бахові пасіони та їх музично-історичний підклад». Двічі зробив великі турне по всіх кращих концертних залах США і Канади, в програму кожного його концерту обов’язково була включена українська музика. Музичні критики схвально відгукувались про концерти та музику Р.Придаткевича. Роман став членом Союзу Композиторів Америки.
1965 року вийшов на пенсію, проте вже 1970 року здійснив успішні гастролі в Європі, виступаючи в Стокгольмі, Лондоні, Берліні, Парижі, Зальцбурзі та інших містах. Акомпанувала йому в цьому турі його донька Ганна Придаткевич-Кухарчук.
Як композитор Р. Придаткевич є автором понад 200 музичних творів. Більшість з них присвячені Україні і перегукуються з українськими мотивами. Мистецьки оброблені Р.Придаткевичем в модерному стилі композицiї – це сплав новiтнього романтизму i традицiйної народної музики. Серед них 1-ша симфонія «Українське Визволення» (1933-1937), 2-га симфонія за поемою Т.Шевченка «Тополя» (1940-1945), 4-та Симфонія «Про Гетьмана Мазепу» та інші .
Прем’єра симфонії Романа Придаткевича "Легенда про Свободу" у Чернівцях відбулася вперше в Україні минулого року. Йосип Созанський, диригент симфонічного оркестру, цей твір взяв у Спілці композиторів у Львові. Каже, у травні цього року Теодор Кучар – внук Романа Придаткевича, американський музикант і диригент українського походження, виконав першу частину цієї симфонії із Національним симфонічним оркестром України.

Симфонія описує події Першої світової війни, коли Роман Придаткевич сам був у складі Української галицької армії.
- Вперше "Легенда про свободу" була виконана у 1951 році. Була виконана у Детройті, США. Диригент оркестру Леопольд Стоковський навіть написав листа-подяку Придаткевичу. Це таке унікальне явище у мистецтві, що сам учасник подій пише про це музичний твір. Цікаво, що до того, як Придаткевич був в УГА, він воював в австрійській армії на італійському фронті. Копію рукопису "Легенди про свободу" я привіз зі Львова. Після назви симфонії у дужках пише: "Звільнення", - розповідає Йосип Созанський.


Перу Придаткевича також належить велика кількість розвідок, статей, репортажів в українських і американських часописах і професійних журналах.
На честь надзвичайного професора Р. Придаткевича Братство американських музикантів «Фі-Му-Альфа Симфонія» встановило щорічну «Нагороду ім. Романа Придаткевича» для найуспішніших студентів музичного відділу Морей Стейтового Коледжу.
Про себе з Михайлом Гайворонським Р. Придаткевич писав : «Нам бракувало Рідного Краю, однак Україну, підставу нашого мистецького розвитку, ми будували у власних серцях і серцях великого числа американсько-українських патріотів».
Талант Романа передався також внукові Теодору Кучару, успішному американському диригенту Національного симфонічного оркестру України (1994 -1999).
Догоріла свічка Романового життя 17 листопада 1980 року. Його поховали на кладовищі міста Мюррей штату Кентакі, США"

При використанні матеріалів, посилання на моє авторство, обо'язкове. Сергій Перепічка з @Hannah P Kuchar

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

ВІКТОР КОСЕНКО - ОСНОВОПОЛОЖНИК УКРАЇНСЬКОЇ ФОРТЕПІАННОЇ Й КАМЕРНОЇ МУЗИКИ!

ЛЕСЯ ДИЧКО: МУЗИКА, МУЗИКА І ТІЛЬКИ МУЗИКА!

ЦУКЕРКА БАЖАНЬ